ЗВІДКИ БЕРУТЬСЯ НАЗВИ ПТАХІВ?

Частина 2

Як же все-таки люди придумують назви усьому навколо? Відповіді шукає наука етимологія. Про те, як працюють етимологи, можна почитати тут.

Буває, що тварин називають на основі якоїсь ознаки. Як думаєте, яка основна ознака у птахів, яка мотивувала їх називати? Це однозначно пташині голоси.

ЦВІРІНЬ-ЦВІРІНЬ, ЖУРБУ ПОКИНЬ!

Є таке явище – ономатопея, або звуконаслідування: ми вигадуємо у мові якесь слово, яке б відобразило звук. «Грюк, стук, квак, плеск, хлюп» - це все «з тієї опери». Якщо добре придивитися, то більшість назв птахів зводяться до якогось слова, що мало відображати їхніх голос. Звісно, що в часі ці слова дуже змінювались і набували інших – народних – пояснень.

Наприклад, синиця – вона не така вже й синя, зате каже «сінь-сінь». Або «цінь-цінь», це вже кому як. Одна з назв голуба – гуркотливець. Горобець – колись «воробець» - у зграях створює воркотіння: врррр, врррр! Звідси й назва. Тут же й ворона, кулик (куль), тетерук, чиж (чі-чі-чі), одуд, дрізд (трррр) і багато інших птахів. Є назви, де звуконаслідування менш очевидне, але все ж... Ось, наприклад, грицик (рід прибережних птахів). Думаєте, чому це він грицик? Тому, що українське вухо сприймало його «розмову» як повторення «гритю, гритю», що само собою переросло у «грицю». Так само пояснюють російську назву птаха «веретенник»: все не тому, що він десь щось пряде, а тому, що каже «веретен, веретен». А що він там насправді говорить – це хто як сприймає.

У багатьох мовах зозуля називається від свого поклику «ку-ку» - the cuckoo, kukačka, кукушка тощо. Чому ж у нас вона «зозуля»? Насправді це також трансформоване у віках «ку-ку». От дивіться. У праслов’янській мові "зозуля" звучало як «жегузуля», від «жегуз», а це – від звуконаслідувального індоєвропейського «гегугь!» Те саме, що "ку-ку", тільки «гегугь». Г та к часто переходили в ж, з, с.

Схожа історія відбулася із совою. Нічний поклик сови наші дуже давні предки – індоєвропейці – чули як «кау». Це, звісно, наукова реконструкція, не забувайте: машини часу поки нема, але в нас є наукові підстави так вважати. Так, от, кау... Kau/keu/ku в індоєвропейській прамові несло семантику «кричати» або «вити». Це підтверджують паралелі в інших мовах, скажімо, давньоіндійське kauti – кричить, давнє середньо-німецьке hiulen – стогнати, або литовське Šaũkti – кричати. Назви сови (та, що кричить) теж в багатьох мовах походять від цього кореня. А, як ми знаємо, заміна к на с у слов’ян - звична справа. А «ва» - то вже так, додалося.

Про лелеку здогадуєтесь? Так, тут основним теж є звук – «лек-лек» під час стукотіння дзьобом. Цю назву ми запозичили з тюркських мов. У турецькій і татарській мовах птах зветься «лейлек», звідси й наш «лелека». Усі тюркські назви (леклек, лейлак, лайлек) зводять до перського «леклек», а те – до арабського «лаклак». Довгий шлях пройшло слово! Зверніть увагу, що деякі українські слова, колись були звуконаслідуванням дитячого лепетання – «леліяти», «люлі», «леле».

Я ВРАНЦІ ГОЛОС ГОРЛИЦІ ЛЮБЛЮ

І ще трохи про "труднощі перекладу". Дуже цікаво буває порівнювати, як розмови птахів «перекладають» люди різних націй. Про гриця ми вже розповіли. А про перепідку знаєте? Перепілка у нас каже «пить підем! Пить підем!» У росіян вона навпаки закликає попрацювати «подь полоть! Подь полоть!» Розмову качок у російській повісті «Соборяни» Н. Лєскова переклали ось як: «Купи коты, купи коты!» — это говорит утка. «Заказал, заказал!» — отвечает селезень».

А мої родичі й тут мають свої версії. Одній бабусі здається, що горлиця кричить «рятуйте!», вона скаржиться, що їй це діє на нерви. Другій теж якось не дуже, бо вона чує в цьому скликання до колгоспів «колгоспи! Колгоспи!» А я чую фонеми «ку-дууу-ту». А у вас є власна версія?

Деяких птахів назвали через їхню поведінку та зовнішній вигляд. Саме про них ми розкажемо в третій частині. Далі буде!

Наталія Пендюр