Далекі краї та практичне природознавство: мандрівки з малими дітьми

На чай із Зайцем

Хто прийшов на чай: Роман та Світлана Козаренки, батьки-мандрівники

Про що говоримо: досвід активних подорожей з дітьми

Вітаю вас, дорогі чаювальники! З вами я, найкмітливіший у світі Заєць! Всі зібралися? Наливайте собі чайку та слухайте... Сьогодні я запросив Світлану та Романа Козаренків, досвідчених мандрівників і батьків двох дітей. Ці діти, скажу вам, уже побували в Туреччині, на Кіпрі, у Греції, Грузії і ще хтознає-де, це не враховуючи мандрівок Україною. Воно й не дивно. Подорожі - звичне заняття для цієї родини ще з са-амого початку. Роман розповідав, що близьке знайомство зі Світланою зав’язалося, коли дівчина поїхала на Кавказ у похід. У нього ж тоді не було на той похід грошей, і Романова бабуся зі свого спеціального вузлика дістала 40 гривень – тоді це були нормальні гроші – і порадила їхати на Кавказ наздоганяти своє кохання. Так Рома і зробив. Роман і Світлана побували в походах у багатьох країнах. Для Романа згодом ця справа переросла у професійну діяльність – він працює туристичним гідом. Світлана викладає англійську та французьку мови. Коли з’явилися діти, подорожувати вони не перестали. Тепер Рома і Світлана досліджують природу як України, так і екзотичних країв разом із сином і донькою. Та у мене, Зайця, голова тріщить від запитань, коли про це все чую... Як оце можна малечу тягати з собою незрозуміло куди? Ну в український ліс я ще розумію. А в інші країни? Там же черепахи якісь, морські їжаки і хто їх знає що. Охо-хо. Так от.

Навіщо брати дітей у мандри?

Підозрюю, що ви вирішили подорожувати з дітьми задовго до їх появи... Я правий?

С: Ми завжди мріяли брати з собою дітей, коли вони в нас будуть, долучати їх до своїх інтересів і вподобань. Коли батьки люблять природу, вони, звісно, хочуть, щоб і діти її любили. Я завжди мріяла, що буду брати своїх дітей у далекі цікаві місця... І не тільки культурні, а й на природу. Адже для маленьких дітей природа – це основний осередок розвитку.

Про природу згоден, а от про дальні місця... Нащо тягати з собою дітей кудись далеко? Я чував, у людей існують різні бабусі-дідусі, і заведено їм дітей лишати, коли батькам дуже хочеться кудись податися...

С: Я вважаю, що дуже багато залежить від самих батьків. Якщо батьки люблять подорожувати і змінювати обстановку, то дуже корисно брати з собою дітей у подорожі для свого ж гарного настрою. Дитині ж це надає дуже багато вражень, бо в ранньому віці людина все сприймає через фантазію, трохи гіперболізовано, емоції дуже відкриті. Якщо в цей час почати подорожувати, то дитина буде сприймати все надзвичайно яскраво. І оці дитячі яскраві спогади будуть корисними і для сімейного взаєморозуміння, і для самої дитини, для її розвитку. До цього просто треба правильно підійти.

Еге, підійти... Це ж страшно! Слухайте, невже діти щось із мандрівок пам’ятають, якщо вони їздили кудись дуже маленькими? Щось мені не віриться.

С: Мої діти подорожують із раннього віку. Вони мені часто кажуть: «Мамо, їдьмо на Кіпр... Мамо, а пам’ятаєш оте місце біля моря? Там було так класно...». І я розумію, що діти навіть у 2-3 роки запам’ятовують місцевість і країну. Іноді вони кажуть: «О, я так люблю цю країну!». Або просто: «Я люблю подорожувати». Нещодавно ми з чоловіком самі поїхали в невеличку подорож. А коли повернулися, діти нам кажуть: «Момо, тату, а чого це ви нас з собою не взяли? Ми хочемо з вами».

Іноді те, що ми, дорослі, не помічаємо, їм видається чимось неймовірним. Наприклад, син мені говорить: «Мамо, там така була класна жаба під листочком!!!». Я кажу: «Де?? Я не пам’ятаю!» – «Як ти не пам’ятаєш?? Ну я ж її бачив! Я ж так довго на неї дивився!». Або донька згадувала: «А пам’ятаєш, була гроза, сильний дощ починався... Я злякалася і заховалася в намет... Пам’ятаєш, мамо?». Я кажу, ну так, трошки був дощик. А для неї це щось таке неймовірне, що запам’яталося, вразило і викликало сильні емоції. Це може бути все, що завгодно: квіти, тварини, погода, будь-що.

Ви ще скажіть, що дітлахи знають назви місць і усвідомлюють, куди вони їдуть...

С: Звичайно. Подорожувати дуже класно для знання географії, вивчення різних культур і мов. Діти можуть дещо сказати французькою, англійською, турецькою. У будь-якій країні, куди ви берете дітей, вони дуже швидко схоплюють основні моменти. Плюс діти знатимуть, де, скажімо, розташована в Європі Італія або Греція. Можна взагалі не подорожувати з дітьми кудись далеко, але прагнути бувати на природі... Якщо ви просто їздите на дачу, ходите по гриби чи на велосипедах катаєтеся – це теж дуже класно. І всі ці подорожі для дитини схожі по враженнях, бо вона перебуває на природі. Там дитина може побудувати свій курінь, або десь тунель зробити, або пограти в схованки в справжньому лісі... І це дуже багато вражень дає. А де це все відбувається – під Києвом чи в австрійських Альпах – це насправді не важливо. Мені видається, що просто самі оці враження й дотик до природи для дитячого віку особливо цінні.

Підготовка до подорожі: практичні поради

Ну гаразд... А якою була ваша перша подорож?

С: Богуслава ми взяли в подорож, коли йому виповнився рік. Ми поїхали в Туреччину. Була дуже тепла погода, море, він там грався в піску, якісь шишки досліджував, ми просто по узбережжю гуляли стежками. Все його дуже захоплювало, все викликало дуже сильні емоції. Він каже: «Як було чудово, коли ми кудись їздили». Можливо, не скаже точну назву місця, тому що запам’ятати турецькі назви ми іноді й самі не можемо, але саму подорож він пам’ятає точно. А молодшу доньку Діану взяли в мандрівку в 3 місяці, бо ми вже зрозуміли, що з дітками можна подорожувати практично відразу.

Підсумуймо, де ви з сином та донькою буваєте.

С: Ми живемо в Києві. Коли ми тут, то гуляємо в Голосіївському лісі, виїжджаємо кудись за місто на прогулянки-одноденки, походи вихідного дня. Ми намагаємося досліджувати Україну: це може бути Одеса, Карпати, ось їздили в дендропарк у Тростянець... А також ми кілька разів на рік подорожуємо в якісь теплі країни, щоб вони подивилися іншу культуру. Зазвичай це Кіпр чи Туреччина. Ми обираємо гори, море, місця, де цікава природа.

Море, гори... Ойой. Як ви готуєтеся до мандрівки? Що можна порадити тим, хто мріє з дітьми подорожувати, але боїться?

С: Спочатку можна потренуватися під Києвом чи біля міста, де ви живете. Можна вийти в сусідній лісок з наметом, там потренуватися, розказати: «Бачиш, ось намет. Це такий будиночок, він отак складається, отак розкладається. У нас є спальники, рюкзаки. А давай поїдемо з тобою в подорож. Буде дуже-дуже цікаво!». Дитина зазвичай сприймає це з ентузіазмом. Якщо ми не намагаємось якось придушити цей ентузіазм, то діти зазвичай дуже все залюбки сприймають. І тому з цим проблем немає. Якщо позитивно налаштовані батьки, то діти теж будуть позитивно налаштовані на подорож.

Крім того, це має дуже гарний виховний момент. Коли ви разом їдете кудись, ви можете розказувати: «Дивись, щоб ти не змерз, тобі треба теплий спальник, тепла куртка, теплі штанці, дві пари шкарпеток». Дитина привчається до того, що коли жарко, треба роздягтися, коли холодно, треба вдягтися, коли некомфортно, треба сказати, і не боятися якихось змін. Бо все життя – це зміни. І так чи інакше ми будемо стикатися або з сонцем, або з дощем, головне – позитивний настрій.

Р: Ну, не боятися як? Просто самому спробувати. Розпитати про все у досвідчених мандрівників, з’їздити кілька разів в різні подорожі. Попробувати різні варіанти. На пів дня, на день, на тиждень... А якщо сподобається, потім вже планувати поїздки в різні країни відповідно до свого бюджету.

С: Будьте батьками активними. Ви самі багато чого доброго можете принести в життя своєї дитини. Недавно мої знайомі в Києві їздили по Дніпру човнами з дітьми. Вони самі попросили гідробіолога, щоб розказав, як відбувається життя річкових істот. Самі найняли човни, самі знайшли людину, яка погодилася розказати про місцевість. І вийшла дуже класна освітня екскурсія. Кожен може таке зробити. Просто треба бути на це налаштованим.

Зрозумів. Уявімо, що всі вже налаштувались. А тепер до практичних питань. Як бути з їжею? Брати все з собою? Купувати по дорозі?..

С: Якщо ми в іншій країні, то часто орендуємо авто. Це зручно для перевезення як продуктів, так і речей. Ми заїжджаємо в якийсь супермаркет, закуповуємо продукти, які нам потрібні: каші, фрукти, овочі, молоко, солодощі. Цим ми починаємо подорож. Коли настає час для їжі, то ми беремо газовий пальник і починаємо готувати в каструльці їжу, чай можемо зробити і так далі. Це похідний варіант. Є друзі, які зупиняються в будиночках або хостелах, і там завжди є можливість приготувати їжу. Ми завжди в більш активному форматі мандруємо. Спимо в наметах, їжу готуємо на пальнику в цікавих для нас місцях.

А от коли ми вперше подорожували, це був похід. Якщо це похід, треба зважати на те, що дітки маленькі не можуть дуже багато ходити. Тому маршрут зазвичай складається недовгий. Ми проходимо не 20 кілометрів у день, а 5. Але ці 5 кілометрів будуть для дітей дуже насиченими, тому що для них якесь джерельце в лісі чи якийсь краб на березі – це вже точка зупинки, точка гри. І так спокійно, повільно переходячи, спілкуючись, можна провести цілий день в гарному місці. Тоді з собою треба брати рюкзаки. В них треба дуже компактно помістити все, що потрібно: спальники, куртки, їжу.

Що ви берете з дитячого одягу, щоб не тягти з собою сто двадцять торб речей?

С: Краще за все з дітьми подорожувати в комфортну погоду, тоді менше речей треба. Якщо це літо, достатньо взяти дві футболки, двоє штанів і просто змінювати їх. Прати одні, носити інші. Обов’язково треба взяти теплий комбінезон або теплий комплект речей, якщо раптом стане холодно. Треба зважати на перепад температури вночі.

Якщо діти зовсім малі й ходити багато не хочуть, треба нести і дитину, і їжу, і намети?..

С: Перший раз ми з донькою їздили в похід Лікійською стежкою, вздовж моря, це стежка, дуже симпатична для прогулянок і трекінгів. Я носила доньку в спеціальному рюкзаку. Дитина може може бути на спині або спереду біля живота. Я носила доньку спереду – так дитина відчуває тепло матері. Якщо це похід, треба правильно розподілити обов’язки між дорослими. Наприклад, чоловік несе великий рюкзак з вашими речами, а ви несете невеличкий рюкзак і дитину. Коли двоє дітей, це вже складніше, і вам дуже важливо продумати, що ви можете взяти і як ви це будете нести. Бо дитина – це теж вага, і вона може бути немаленькою. З двома дітьми ми почали більше їздити на авто або ходити на прогулянки з однієї точки. Є такі варіанти, коли люди приїжджають, наприклад, у Карпати, і роблять там наметовий табір. А звідти щодня ходять у нові цікаві маршрути – на сусідні долини, гори чи просто їсти суниці.

Природа рідна і незвична - уся дивовижна!

М-м-м, суниці... Ну, в Карпатах такі рослини і тварини, про які я все знаю... Особисто знайомий, так би мовить... А от у інших країнах... Ви зустрічали місцевих тварин? Розглядали тамтешні рослини?

Р: Діти нижчі, ніж дорослі, тому вони більше бачать те, що на землі. Їм легше побачити черепаху чи якогось великого жука.

Насправді дітям подобається те, що їм уже відомо. Це дорослим відразу цікаве щось екзотичне, а з дітьми інакше. Вони ще прожили рік, два, 5, 10, у них менше досвіду, менше інформації. Їх ще цікавить те, що для нас є звичним. Тому їм краще проводити паралелі зі звичайним життям, з тим, що вони знають із дитячих книжок, казкок чи мультиків. Або, наприклад, проводити паралелі з тим, що у вас на столі лежить... Там у вас зараз майже на 100 % лежить банан, апельсин, яблуко чи ківі. Ви можете показати, як росте яблуко. А в подорожі, скажімо, в Туреччину, ви легко покажете, як ростуть апельсини. Південне узбережжя вкрито мандариновими й апельсиновими садами, і немає ніяких перешкод, щоб зайти туди й подивитися на дерево. Для дитини подивитися, як росте апельсин у звичайному садку, – це просто відкриття! Це таке практичне природознавство. І тут же дитина може ним посмакувати. А поруч може квітнути той апельсин, та ще й бджоди якісь збиратимуть апельсиновий мед.

Апельсин, банан, черепаха, море, морські їжаки чи рибка, що лоскоче за ногу... Це все – практичне природознавство. Дитина це запам’ятовує ну просто на все життя. А коли дитина дорослішає – уже в 6-7 років – вона вже сама пропонує спланувати наступні подорожі. Наприклад, діти хотіли поїхати в Італію. І для дитини Італія – це не Колізей, це не шопінг у Мілані... Це природа. Через природу вона потихеньку дізнається, що взагалі відбуваається у світі, чим відрізняються люди.

А як взаємодіють діти з людьми в інших країнах?

Р: Так, діти звертають увагу на те, як люди виглядають, що кажуть. Дітей зацікавлює щось яскраве: наприклад, коли бачать темношкіру людину чи дуже білошкіру. Людина з якимось дуже чорним волоссям, чи рудим, чи білим, чи з ластовинням... Або поліцейський у іншій країні. Він завжди виглядає цікаво. Чи просто рибалка, який виходить зі свого човна, йде з сіткою, у нього такий суворий погляд моряка... Думаю, коли донька буде читати Хемінгуея, вона згадає того рибалку.

С: Подорожі показують дітям різноманіття людей, культур, і таким чином вони вчаться взаємодіяти зі світом відкрито. Мандрівки виховують у дітях толерантність, відкритість. Вони без проблем можуть спілкуватися, не боятися людей, які відрізняються кольором шкіри або культурними особливостями. У подорожах з’являється відчуття єднання зі світом.

Дякуємо, що випили з нами чаю. Далі буде!

Зайця на розмову мотивувала Наталія Пендюр.